Популярний
український ютубер Тарас Поворозник презентує нетрадиційний та
креативний путівник маловідомими місцями Праги, що пов’язані з Україною.
Про це повідомляє Посольство Чеської Республіки в Українi на офіційній сторінці у Facebook.
«Нетрадиційний путівник українськими місцями в Празі покаже
Вам несподівані та цікаві празькі пам'ятки, про які мало знають
туристи. Дивіться та пізнавайте "іншу" Прагу», - йдеться у коментарі до
відео-путівника, оприлюдненого на YouTube Посольства.
Зазначається, що путівник українськими місцями в Празі
створено на замовлення Посольства України в Празі виготовила компанія OM
Media Production за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ
України.
Добірку зі старих фотографій Львова, знятих з висоти, підготував сайт Zommersteinhof. На них – Залізничний вокзал, Церква Ольги та Єлизавети, Високий Замок, проспект Свободи…
Музей етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України у Львові
Доволі цікавою й неоднозначною є історія будинку нинішнього Музею
етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України,
створеного у 1951 році (проспект Свободи, 15). Верхній фасад будівлі
прикрашає… статуя Свободи! Щоправда, на відміну від ньюйоркської, вона
сидить. Львівська Свобода ніжно обіймає двох чоловіків, що сидять
одесную та ошуйною.
Скульптурна композиція на будинку нинішнього Музею етнографії
Сьогодні можна почути міф, нібито скульптурна композиція символізує
добру та гостинну Америку (жінка), що приймає в свої ніжні та відкриті
обійми русина-українця та ляха-поляка. Але як і більшість сучасних
міфів, ця байка є скоріше відображенням нашого спотвореного уявлення про
себе. А що ж насправді символізує львівська Свобода?
Скульптурна композиція на будинку нинішнього Музею етнографії
Цей красивий будинок побудовано у 1891 році за проектом Юліана Захарієвича й за кошти місцевих українських підприємців. Призначався він для Галицької ощадної каси.
Поширена думка, що автор скульптурної групи Леонард Марконі втілив у
жіночій фігурі-Свободі символ ощадності та добробуту, розквіту і
благополуччя Галичини, а в оточуючих її чоловіках – успішні сільську
господарку та промисловість краю. Тому композиція отримала популярну
назву “Ощадність” і повинна була символізувати готовність народу
Галичини досягнути добробуту та економічного поступу власними силами на
своїй землі.
Якою далекою є ідея скульптора про безмежність власних сил від сучасного міфу про гостинність чужини.
Підґрунтя міфу, звичайно, підсилює діадема на голові “Ощадності” та
смолоскип в її руці (щоправда книга в лівій руці відсутня). Але ж статуя
Свободи відкрилася у Нью-Йоркській гавані у жовтні 1886 року, тобто
всього за 4 роки до встановлення скульптурної групи “Ощадність” у
Львові, але ж потрібен був час на проектування та виготовлення
композиції. Окрім того, за цей короткий період величезний заокеанський
монумент ще не встиг стати символом Америки, нового вільного життя…
А ще серед істориків зустрічається й інша думка – автором львівської
Свободи був автор ньюйоркської Свободи Фредерік Огюст Бартольді, і що
свою роботу “Ощадність”, встановлену в Україні на замовлення та гроші
наших ділових кіл, він використав як прототип для французького подарунку
американцям, якому судилося стати символом вселюдської Свободи.
«Жорж» — готель у Львові, яскравий приклад архітектури фешенебельних
готелів XIX — початку XX ст у стилі пізнього історизму з елементами
сецесії та ар-деко. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Знаходиться
за адресою площа Міцкевича, 1.
Як стверджував львівський історик Францішек Яворський, перша будівля
готелю на цьому місці була зведена 1793 року. Готель, споруджений за
проектом невідомого архітектора по типу тодішніх заїжджих дворів, мав
назву «Під трьома гаками».
Вже 1811 року було споруджено новий готель, котрий названо «De
Russie». Відкриття відбулось 3 грудня 1811 року. Це була триповерхова
класицистична споруда із двома в’їздами в подвір’я. Фасад першого
поверху прикрашено горизонтальним рустом, другого і третього — лізенами.
Увінчано фасад балюстрадним парапетом, котрий на рівні в’їздів ставав
суцільним. Споруду було прикрашено ампірними рельєфами. Мистецтвознавець
Юрій Бірюльов припускає, що авторами рельєфів могли бути брати Йоган і
Гартман Вітвери.[1] Він також стверджує, що у 1810—1811 роках під
керівництвом Гартмана Вітвера при скульптурному оформленні фасадів
працював Йоган Міхаель Гаар.
Стара будівля готелю “Жорж” у Львові в 1899 році під час демонтажу
Зі сторони вулиці Хорунщини (нинішня Чайковського) знаходився великий
сад з альтанками. Автором однієї з альтанок, у вигляді грецького храму
був Вінцент Равський-старший. 1816 року готель переходить у власність до
купця Ґеорґа (Жоржа) Гофмана (1778–1839). Після цього на правій
суцільній ділянці парапету уміщено літери «G» і «H» — ініціали власника.
Від середини XIX століття готель стали називати «Жоржем» за іменем
першого власника. Починаючи від 1864 року перший поверх було зайнято
різноманітними крамницями. Протягом другої половини століття родиною
Гофманів зроблено ряд переважно незначних реконструкцій. 1872 року
проведено перепланування першого поверху, пов’язане зі створенням
єдиного центрального входу. При цьому бокові заїзди було закладено і
перетворено на торгові приміщення. 1874 року до готелю прибудовано
довгий двоповерховий флігель із фасадом на південно-західній межі
ділянки. Протягом 1881–1883 років прибудовано ще два флігелі (три- і
чотириповерховий), внаслідок чого готель став великою замкнутою спорудою
із внутрішнім двором. 1888 року проведено реконструкцію перекриття та
даху головного (найстарішого) будинку. Альфредом Каменобродським було
виконано проект реконструкції фасаду у стилі історизму, котрий однак не
було реалізовано. Наприкінці XIX століття прийнято рішення збудувати
повністю новий готель, а старий було розібрано у квітні 1899. Донині
зберігся малюнок Франца Ковалишна та кілька фотографій старої будівлі.
Одна з фотографій фіксує процес розбирання старого готелю.
У 1898 році новий проект розробила віденська архітектурна спілка
Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Замовницею виступала Марія
Гофман — остання власниця готелю з родини Гофманів. Австрійські
креслення були дещо видозмінені львівськими архітекторами Іваном
Левинським та Юліаном Цибульським і 1899 року затверджені магістратом.
Будівництво тривало протягом 1899–1901 років. Урочисте відкриття
відбулось 8 січня 1901 року. Первинно готель мав 93 номери, серед яких
32 були «апартаментами» класу «люкс». Номери коштували від 6 до 24
золотих ринських за добу.
Відразу після відкриття споруду не раз піддавали критиці. Зокрема
дослідник львівської архітектури Богдан Януш писав: Величезна споруда
готелю не відрізняється архітектурною вартістю, а відома лише завдяки
сучасному внутрішньому устаткуванню.Критично висловлювався також
архітектор та мистецтвознавець Казимир Мокловський, який високо оцінив
лише скульптуру Марконі, зауваживши, що самій будівлі бракує
стилістичної єдності.
1906 року власником готелю стає Товариство взаємного страхування
приватних посередників. Розпочато реконструкцію, під час якої Іваном
Левинським надбудовано третій і четвертий поверхи південного крила. 1909
року за проектом Володимира Підгородецького реконструйовано покрівлю і у
мансардному поверсі створено офісні приміщення. У 1920-х роках готель
стає власністю Пенсійного закладу для службовців.
У 1910–1912 роках в готелі «Жорж»
діяла книгарня Альфреда Альтенберґа, згодом у 1912 — 1920 рр. там
знаходилася видавнича спілка «Г. Альтенберґ, Г. Зейфарт, Е. Венде і
спілка».
У 1927–1929 роках відбулося перепланування внутрішніх приміщень, а
також надбудовано п’ятий поверх на південному фасаді. 1932 року в силі
ар деко було перебудовано читальну залу та ресторан готелю (архітектор
Тадеуш Врубель). Скульптурне оздоблення ресторану за ескізами Врубеля
виконала фірма скульптора Людвіка Репіховського.[5] 1940—1950-ті роки
готель зазнав чергової реконструкції. Останню реконструкцію проведено в
1990-ті роки.
Будівля готелю “Жорж” у Львові, в радянські часи
26 лютого 1980 року рішенням міської ради № 130 будинок визнано пам’яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 185).
Рейс між Будапештом та Львовом з березня наступного року розпочне відома лоукост авіакомпанія Ryanair.
Польоти в цьому напрямку будуть здійснюватися двічі на тиждень - щосереди та щонеділі. Квитки вже доступні на офіційному сайті авіакомпанії.
Вартість квитка в один бік стартує від 13 євро. Перший рейс зі Львова до угорської столиці запланований на 29 березня. Можна взяти зворотній квиток на 1 квітня і провести у Будапешті кілька днів.
Нагадаємо, що зі Львова ірландський лоукостер вже літає до:
Як повідомили у прес-службі ЛМР, у Личаківському парку розпочали
ремонтні роботи. Спершу на ділянці парку, обмеженій вулицями Центнарівка
та Пасічна, виконали роботи з влаштування водовідведення.
Це дало змогу підрядній організації
розпочати роботи з ремонту головної алеї парку та влаштування
велодоріжки, яка веде від вул. Центнарівка до вул. Пасічної. Загалом у
Личаківському парку облаштують близько 800 кв. м велодоріжки та близько 1
км основної алеї.
ʺВ 2018 році було проведено тендер
та укладено договір з ТзОВ ʺІнвестиційна компанія ʺУкрбудсервісʺ
на виконання будівельних робіт у Личаківському парку. Відтак у 2018 році
розпочали влаштування велосипедної доріжки на схилах парку,
передбачених проектом, та обрізку дерев та кущів вздовж головної алеї.
Проте під час виконання робіт з влаштування велосипедної доріжки шириною
2,5 м виявили неможливість її влаштування без втручання у схили парку
(влаштування насипів та зрізання схилів парку з влаштуванням підпірних
стін).
Враховуючи це та затверджену концепцію
велоінфраструктури міста, прийняли рішення тимчасово припинити роботи
з влаштування велосипедної доріжки до вирішення питання з урахуванням
вимог Закону України ʺПро природно-заповідний фонд Україниʺ.
Відтак у 2019 році на ділянці парку,
обмеженій вул. Центнарівка — вул. Пасічна, виконали роботи з влаштування
водовідведення не передбачені проектом. Це дало змогу підрядній
організації розпочати роботи з ремонту головної алеї парку
та влаштування велодоріжки, яка веде від вул. Центнарівки до вул.
Пасічноїʺ, — повідомили у департаменті містобудування Львівської міської
ради.
Нові
авіарейси стали можливими завдяки розміщенню на авіабазі компанії у
Будапешті додаткового літака. Він обслуговуватиме 3 додаткові авіарейси,
які запустять влітку 2020 року.
Наразі відомо, що перший рейс
сполученням Львів-Будапешт стартує 1 червня 2020 року, а перший авіарейс
з Харкова до Будапешта — 3 червня 2020 року.
6 серпня Wizz Air анонсував запуск 6 нових авіарейсів з Одеси та 1 — зі Львова, а на початку вересня компанія повідомила про запуск 15 нових напрямків з Польщі.
Зовсім недалеко від Львова, на північ від Наварії, на берегах
річки Щирки розташоване село Годовиця. Відоме воно, найперше, розкішним
костелом, який стоїть над ставом.
Парафіяльний римо-католицький Костел Усіх Святих – пам’ятка
архітектури ХVІІІ ст. побудований відомим архітектором Бернардом
Меретином у стилі бароко, який вважається шедевром мистецтва. Будівля
уже здаля привертає увагу вишуканими пропорціями та чудовими деталями. І
хоча храм включений до реєстру пам’яток архітектури національного
значення, наразі він перебуває у критичному стані.
Костел Усіх Святих у Годовиці, наші дні
Перші відомості про Годовицю походять з 1371 року, коли руський
староста Ян надав це село деканальному костелові Св. Яна Хрестителя у
Львові. З 1564 року село перейшло до Латинської катедри у Львові. У 1421
році король Владислав Ягелло перевів село з руського права на німецьке,
тож поступово перевагу у Годовиці здобули римські католики, які від ХV
ст. мали тут свою парафію.
У 1921 році в Годовиці було 177 будинків, де жило 1019 мешканців. З
них 789 вважали себе римськими католиками, 196 — греко-католикими, 25
належали до мойсеєвого віровизнання. Щодо своєї національності, то 870
назвали польську, 123 — русинську, 25 — гебрейську, 1 — німецьку.
Костел Усіх Святих у Годовиці, наші дні
Про первісний вигляд латинської церкви в Годовиці, або тих сакральних
споруд, які там, можливо, стояли до середини XVIII ст., майже не
збереглося відомостей. У кожному разі, вже в першій половині XVI ст.
латинська церква в Годовиці либонь стояла на тому ж місці, що й сучасна,
що, наскільки можна судити, випливає з опису розташування ставка, про
використання якого сперечалися годовицький парох Якуб і львівський декан
Ян Крупський.
В 1618-1621 рр. церква в Годовиці разом із сусідньою латинською
церквою в Наварії була зруйнована внаслідок нападу татарів, проте
відновлена в 1631 році.
Фрагмент Костелу Усіх Святих у Годовиці, фото до 1931 ? року
У 1685 р. її освятив Єжи Ґедзінський, вікарний єпископ Львова. Згідно
з протоколом візитації близько 1716-1725 рр., то була «ex lapidibus
simplici(s) structura» (структура з простого каменю). Головний вівтар
«arte sculptoria factum» (виготовлений як мистецька скульптура) був
присвячений Усім Святим. Бічні вівтарі, присвячені Богоматері та св.
Анні, мали «imagines decenter pictae» (належним чином намальовані
образи), а четвертий вівтар св. Миколая був окреслений як «arte arcaria,
honestum» (твір коштовний, красивий). Решта спорядження була убога, при
церкві не діяло жодне братство, не було також шпиталю. Функції пароха
виконував о. Фабіан Махович. Єдиним помітним матеріальним слідом
описаної будівлі є кам’яний картуш, уміщений нагорі в бабинці.
У 1751-1758 роках за проектом Бернарда Меретина, архітектора соботу
Св.Юра у Львові, в Годовиці з ініціативи львівського каноніка та
архидиякона Щепана Міхульського збудували новий мурований парафіяльний
Костел Усіх Святих.
Розпис у Костелі Усіх Святих у Годовиці
Інтер’єр церкви увесь вкритий ілюзіоністськими розписами (більшість
уже втрачено), авторство яких приписують художнику Олександру
Ролінському. Вони включають у себе архітектурні вівтарні структури на
стінах, що замикають презбітерій і рамена трансепту. Понад головним
вівтарем зображення Бога Отця в хмарах і двох ангелів. Обабіч вікон
погруддя святих в овальних медальйонах (можна виокремити св. Климента,
Яна Непомуцена, Йосифа, Францішека (?), Юду Тадея, Марселіна, Феодула,
Станіслава Костку, Єв(логія?)). На вівтарях у трансепті, в профільованих
порожнинах уміщено стінописи, які заміняють вівтарні образи: Непорочне
Зачаття і Благовіщеня (ліворуч) та Всі святі й Св. Миколай (праворуч).
Вівтар Костелу Усіх Святих у Годовиці, 1935 рік
Основне ж скульптурне оздоблення належало геніальному Йоганну Георгу
Пінзелю і вважається найбільшим досягненням львівської школи барокової
скульптури.
Оригінальний головний вівтар у стилі рококо був увінчаний скульптурою
Розп’ятого Ісуса й оточений з боків фігурами двох янголів, Божої Матері
та Яна Євангеліста. Перед вівтарем з боків було встановлено на окремих
консолях скульптурні групи на біблійні сюжети – “Жертвоприношення
Авраама” та “Самсон з левом”, які тепер знаходяться у львівському Музеї
бароковї скульптури І.Г.Пінзеля.
Й.Г. Пінзель. “Самсон з левом”, фото 1925 року
Йоана Георґа Пінзеля слід розглядати як основного, проте не єдиного
автора годовицьких скульптур. В їх створенні певну роль відіграв також
Меретин. У цих роботах брав участь і Мачей Полейовський, як це випливає з
листа художника за 1786 р. З його рукою можуть бути пов’язані
алегоричні постаті та ангелочки з амвону. Великі ангели з головного
вівтаря вийшли, радше за все, з-під долота анонімного співробітника
Пінзеля, котрий також є автором скульптур у головному вівтарі
парафіяльної церкви в Бучачі.
Й.Г. Пінзель “Жертвоприношення Авраама”, фото до 1931 року
Був у Годовиці і чудотворний образ. Це була звичайна гравюра,
розмальована аквареллю, із зображенням Божої Матері з Дитятком, з
придорожньої каплиці, що колись стояла між селами Вевержі та Рижовішт у
Моравії. Ікона потрапила у 1798 році до сусіднього села Басівка, а у
1839 році — до родини Рончковських у Годовиці.
Й.Г. Пінзель. Фігура ангела з головного вівтаря Костелу Усіх Святих у Годовиці, фото до 1931 року
У 1852 році виявилося, що потемніла від часу ікона сама відновилася й
засвітилася ясними кольорами. Після того, як спеціальна комісія,
прислана зі Львова архієпископом Лукашем Баранєцьким, визнала, що це не є
фальсифікацією, чудотворний образ встановили в костелі у вівтарі
Непорочного Зачаття Божої Матері.
Й.Г. Пінзель. Розп’яття. Костел Усіх Святих у Годовиці, фото 1925 року
Відтоді Годовиця стала стала місцем паломництва, цікавим свідченням
чого є намальований у 1853 році рисунок Артура Ґротґера (зберігається в
Національному музеї в Варшаві). В 1856 р. образ внесли в церкву, де
його умістили в вівтарі Непорочного Зачаття Матері Божої, в лівому
рамені трансепту. Наступного року в трансепті були виготовлені дерев’яні
вівтарні структури, а мабуть, і неорококові шати образу.
Фрагмент головного вівтаря Костелу Усіх Святих у Годовиці, фото до 1931 року
У 1934 році Львівський архієпископ Болеслав Твардовський урочисто
коронував ікону єпископськими коронами. Після війни чудотворний образ
вивезли до Польщі і зараз він перебуває у костелі Св. Августина у
Вроцлаві.
Храм декілька разів реставрували. Близько 1927 року був відновлений
головний вівтар, а в 1929-1931 роках – стінописи, почасти завдяки
субсидії воєводського управління у Львові. Було також проведене
електричне освітлення. В 1932 р. церква, «як характерний тип архітектури
XVIII ст., разом із рококовими стінописами в інтер’єрі, розташованою
поруч дзвіницею і дровітнею», офіційно набула статусу пам’ятки.
Охоронна таблиця Костелу Усіх Святих у Годовиці, наші дні
У квітні 1946 р. останній адміністратор годовицької парафії о.
Ярослав Хомицький репатріювався разом із більшістю віруючих. Частину
спорядження церкви тоді було вивезено до Сілезії ( деякі скульптури,
парафіяльні книги та дрібніші культові предмети). Окремі предмети
знаходяться у вроцлавських латинських церквах св. Августина, Божого Тіла
та св. Ядвіґи (Вроцлав-Швіняри).
Храм остаточно закрили у 1961 році. У 1965 році більшість скульптур
вивезли до Львівської картинної галереї в Олеську. У 1974 році
внаслідок пожежі згорів дах костелу.
Навпроти фасаду церкви стоїть мурована, в формі ажурних воріт із
двома просвітами дзвіниця. Колись тут був дзвін виконаний 1861 року
Зиґмунтом Мозером у Львові.
Дзвіниця Костелу Усіх Святих у Годовиці, наші дні
Храм позбавлений даху та більшої частини склепінь. Мури послаблені й
потріскані, бракує значної частини штукатурки. Поліхромія нижніх частин
стін збереглася відносно добре. Збереглися невеликі фрагменти вівтарних
структур у трансепті та фрагменти хрестильної купелі, відсутні амвон,
орган, сповідальні, лави, Стації Хрестової Дороги тощо.
Образ Богоматері Розради зберігається в латинській церкві св.
Августина у Вроцлаві. Пам’ятки фігуративної скульптури майже повністю
зберігаються в Олеській філії Львівської галереї мистецтв (скульптури з
головного вівтаря та амвони) і в храмі Божого Тіла у Вроцлаві (переносне
розп’яття та фігури ангелів, які колись стояли обабіч скинії). У тому ж
храмі зберігаються більшість металевих предметів. У храмі св. Ядвіґи у
Вроцлаві-Швінарах зберігаються три скульптури ХХ ст. (Серце Господа
Ісуса, Немовля Ісус і Св. Йосип) і кілька дрібних металевих предметів ХХ
ст. (в т.ч. свічники). Збережені парафіяльні книги знаходяться в AALw
(Архів Львівської архідіецезії в Любачеві), а також у Управлінні
цивільного стану Варшава-Середмістя.
Наразі костел у дуже поганому стані. Але є надія на краще. Коли ми
приїхали в Годовицю то побачили, що територія навколо костелу прибрана
та впорядкована. Місцеві мешканці розповіли, що храм хочуть
реставрувати, а наразі громада села зібралася та привела тут все до
порядку.
Голова сільської ради, кандидат сільськогосподарських наук Хмиз
Василь Тадейович, показав нам старі плани реставрації костелу та
розповів, що розраховує на співпрацю з поляками щодо проведення
реставраційних робіт. Тож будемо сподіватися, що перлина Галицької
архітектури не зникне, а в скорому часі таки отримає друге життя. Тож
Фотографії Старого Львова, разом з читачами, спостерігатимуть за
розвитком подій у Годовиці.
Сьогодні, 9 вересня, у Львові проведуть День Китаю, який відвідає надзвичайний і повноважний посол КНР в Україні Ду Вей.
Про це повідомили у Львівській міськраді, де також
розповіли: «У межах Дня Китаю будуть відбуватися заходи, присвячені
70-річчю з дня створення Китайської Народної Республіки. День Китаю
проведуть за спільної участі посольства КНР в Україні, Львівської
обласної державної адміністрації та Львівської міської ради».
«У День Китаю у Львові відбудеться фотовиставка, присвячену 70-й
річниці з дня створення Китайської Народної Республіки, бізнес-форум для
представників Китаю «Управління бізнесу в Україні: Юридичні та
податкові аспекти» та гала-концерт у Львівському національному
академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. На
бізнес-форумі «Управління бізнесу в Україні: Юридичні та податкові
аспекти» будуть представники різних українських і китайських компаній та
представники влад обох країн», – поінформували також у міськраді.
«Фотовиставка досягнень 70-ти років від утворення Китайської Народної
Республіки в Україні та «День Китаю у Львові» відбудеться у Палаці
Потоцьких. Фотовиставка поділена на три блоки – «історичні дати»,
«досягнуті завдяки розвитку успіхи» та «співробітництво заради спільного
виграшу». Більше, ніж 130 живих та яскравих фотографій продемонструють
історичні події та великі досягнення 70-річного періоду від утворення
Нового Китаю, проілюструють значні успіхи спільної співпраці Китаю з
усім світом. Відвідувачі зможуть повною мірою ознайомитися з величним
поступом, ходом розвитку та внутрішньою логікою політики реформ та
відкритості, краще зрозуміти ті докорінні зміни у Китаї та їхній вплив
на світ, що мають місце після початку реалізації політики реформ та
відкритості», – розповіли також у міськраді.
«Під час гала-концерту у Львівській опері виступлять симфонічний
оркестр оперної студії Львівської національної музичної академії імені
Миколи Лисенка (головний диригент – Юрій Бервецький), камерний оркестр
«Академія» Львівської національної музичної академії імені Миколи
Лисенка (диригент – Народний артист України Ігор Пилатюк) та творчий
ансамбль китайських студентів в Україні. У програмі концерту – романс «Я
люблю тебе, Китай!» та романс «Я і моя Батьківщина», народні пісні
Китаю «Ніч у степу» та «Дарую тобі» у виконанні Вей Цзіньдуна – відомого
тенора, артиста найвищої категорії державного рівня Китаю, й «На коні»
та «Гребінь гори Маньдеерва» – виконавиця Мен Ґень, монгольські народні
пісні – «Велика рівнина Хулун-Буіра» та «Монголи» у виконанні
Менхеуліцзі, романс Оксани «Місяцю ясний» з опери «Запорожець за Дунаєм»
Семена Гулака-Артемовського та Арію Чіо-Чіо-сан «Un bel di, vedremo» з
опери «Мадам Баттерфляй» Пуччіні у виконанні представниці національної
меншини Китаю «сібо» й «Карпатська рапсодія» Мирослава Скорика для
скрипки з оркестром у виконанні Камерного оркестру «Академія» Львівської
національної музичної академії імені Миколи Лисенка», – повідомили також у міськраді.
Ось і йде до закінчення цьогорічне літо впродож якого ми
перетерпіли і шаленну спеку і затяжні дощі та зливи. Погода у Львові
змінювалася на протилежну у короткі терміни. І багато хто каже, що
раніше не було такої спекоти чи таких погодніх змін. Але, трапилося нам
до рук декілька заміток у щоденній газеті “Українські вісти” про те,
якою була погода у Львові та області у 1936 р.
“Українські вісти”, липень 1936 р.
Замітки про погоду та її наслідки друкувалися здебільшого на останній
сторінці газети. Найбільш спекотним та буревійним місяцем літа 1936
року виявився липень. (тексти, як завжди, подаємо оригінальними)
Небувалі спеки. Від двох днів панує у Львові ненотована досі спека. Вчора , 28 го (липня – ред.) в год. 9-тій рано було вже 48 степ, сьогодні в год. 10 тій – 46 степ. Цельзія.
Вулиці здебільша пусті. Мужчини ходять без маринарок. Найкращі
інтереси роблять фабрики содової води. В місті багато випадків соняшного
удару.
“Українські вісти”, липень 1936 р.
Над Сокальщиною дня 4 цього місяця перелетіла
страшна буря. В селі Шарпанцях й Стенятині буря підняла різне знаряддя і
вкинула до ріки корову, по сінокосах вода несла копиці сіна. В
перетоках падав град величини волоського оріха. Шкоди значні.
Грім у Винниках . Вчора, десь побіля 11-ої години в
ночі перейшла над Винниками к. Львова страшна буря з громами. Грім
вдарив будинки Ф. Скремети, від якого згоріла частина господарських
будинків.
Винники, 1905-1914рр.
Градова туча в Комарні. Комарно 13.7 (Вл. телєф.
УВ). Вчора, в неділю 13 липня цр. над Комарном і околицею пройшла
градова туча. Град, величини голубиних яєць сильно вибив доспіле збіжжя.
Шкоди, повсталі із градобою значні.
Від спеки та ураганів потерпала не тільки Львівщина, але й наші найближчі сусіди.
Станиславів 8. VІІІ. Внаслідок
сильної спеки, що навістила край, збожеволів робітник Олекса Білун. Його
окутали кафтаном безпеки й відвезли до лічниці.
Станиславів (сучасний Івано-Франківськ), 1937 р.
Гураґан над Гуцульщиною. Над
Гуцульщиною,особливо в околицях Микуличина пролетіла страшна буря, яка
понищила багато дерев, збіжжя та поперевертала телєґрафічні стовпи. Сила
вітру була така велика, що в селянина Ласовського ця буря перекинула
дах на 100 метрів від хати. Дерева, які ломились від вітру, впали на
візника Гайслєра і придавили його.
Страшна буря над Волинню. Нас повідомляють, що над
частиною Волині, головно над здолбунівським повітом перелетіла страшна
буря. В селах Милятин, Буруни і Підчапки буря знищила 24 будинки і понад
1000 гектарів збіжжя. Численні селяни стоять просто перед загрозою
голоду й нужди.
ЛУЦЬК. У вівторок на Волині велика спека. Цього дня
занотувала влада на території волинського воєводства 10 випадків
утоплення осіб під час купелі.
Луцька пристань, 1930-і роки. Архів NAC.
Проте, треба зауважити, що неприятливі погодні умови літа 1936 року панували і у інших країнах.
В селі Верташ, в Югославії селянин Ціріц працював на
полі в велику спеку цілий день без капелюха. Під вечір він дістав
соняшний удар і збожеволів. Кинувся з ножем на жінку й поранив її тим
ножем; відтак цей селянин покалічив ножем 8 штук свиней, які були на
подвірю. Коли його хотіли зловити, він вибіг на вулицю і ранив ножем
трьох селян. Аж , коли надбігла поліція, його зв’язали і відвезли до
лічниці.
Страшна буря над Литвою. З Ковна прийшли вісти, що
над північною Литвою пролетіла страшна буря, яка зруйнувала 300 домів і
знищила всі засіви в 30-ьох селах. Згинуло кілька осіб і багато живого
інвентаря.
Але найбільше від спеки, за публікаціями в “Українських вістях” потерпали Сполучені Штати Америки.
Наслідки
посухи в Америці. “Українські вісти”, липень 1936 р. Підпис під фото:
“Жахлива спека й посуха в Америці довела чимало купців до руїни. На
світлині бачимо крамницю, що її ліцитують”
НЮЙОРК. ПАТ. Наслідком спеки, померло тут 50 осіб. През. Рузвелт обіцяв 170 тис. долярів підмоги для околиць знищених посухою.
Шалені спеки в Америці. У західних стейтах Злуч.
Держав доходить спеки до 50 степенів Цельзія. Посуха знищила цілковито
врожай у стейті Дакота й Мінесота. Втрати поверх 300 мільйонів долярів.
На вулиці топиться від горяча асфальт.
У північній Дакоті вигинули через спеки цілі стада худоби. 200 000
фермерських родин опинилося в нужді й потребують негайної допомоги.
3400 жертв спеки. НюЙорк 16.7. (ПАТ). Сильні бурі
відсвіжили атмосферу в околицях знищених спекою.Загальне число померших
внаслідок спеки вносить 3400 осіб. Втрати в урожаях обраховують на
поверх 1 мільярд долярів.
Бюро Головної Торговельної Аґентури “Маслосоюз”, Львів, вул. Костюшка ч.1 а. 1927 р.
Поряд із публікаціями про надзвичайну спеку у Львові та околицях у
газеті друкували рекламу українського “Маслосоюзу”, яка радила, що краще
зужити аби врятуватися за таких несприятливих умов.
“Підчас пануючої спеки найкращим засобом на прохолоду є пастеризоване
й заквашуване молоко «Маслосоюзу». Це молоко позбавлене всяких
хороботворчих бакетрій, а натомісць защеплене чистими культурами
молочного квашення, які, як відомо, впливають додатно на здоровля.
Молоко «Маслосоюзу» є дешевше, є притому дуже відживне в порівнанні з
іншими прохолоджуючими середниками”.
ПОМІ-ТУР - подорожуй яскраво!
ПОМІ-ТУР - Instagram 
