Добре це чи не дуже, але ми не часто робимо “профілактичні”
зупинки. Для осмислення своєї діяльності, власного призначення, а
головне – аби відповісти, із чим себе асоціюємо в першу чергу. Написане
буде актуальним як відносно людей, так і щодо міст або ж країн. Усе
потребує оцінки та переосмислення. При цьому, легше, коли дивишся у
минуле. Якщо дивитись у очі сьогоденню, губишся у коловороті подій,
частиною і творцем яких ти є. Коли дивишся у минуле, дзеркалом якого є
сьогодення, оцінки робити простіше, бо менше емоцій. Або ж так лише
видається. Як би там не було, але зараз – декілька штрихів для
переосмислення давнього Львова. Явищ, які видаються важливими, бо з ними
місто асоціювалося і ними визначався хід і ритм життя у ньому.
|
Панорама Львова Гогенберга / Пассаротті. |
Навіть сьогодні ми з захопленням та пієтетом розповідаємо про надання
Львову, як і будь-якому іншому місту, магдебурзького права. У випадку зі
Львовом прийнято вважати, що останнє мало місце у 1356 році. І це
подія, безумовно, цивілізаційного масштабу, яка “вписала” місто до
когорти передових центрів того часу, зробила Львів незалежним від
зазіхань зі сторони місцевої шляхти і самоуправним. Плодами останнього
ми насолоджуємось до зараз – хоча б у вигляді існування площі Ринок, яку
з задоволенням показуємо гостям міста, або ж ратуші, на яку – також із
задоволенням, але трохи меншим, піднімаємось.
Але зараз не так про це, як про інші речі, якими конституювалося подібне
становище міста, а також про правителів, яких у контексті зазначених
процесів варто знати. До прикладу, Владислав ІІІ, відомий як Варненчик.
Останній, зусиллями своїх канцеляристів, зізнавався Львову у любові,
розкидаючись гаслами на кшталт “наше місто Львів […] щит і мур від
поган”. Крім того, саме за правління Владислава ІІІ Львову було надано
ряд важливих і визначальних привілеїв. Скажімо, про право складу східних
товарів, що мало значний позитивний вплив на економічний розвиток
міста. Або ж право судити злочинців, чим дуже підносився статус Львова у
порівнянні з іншими населеними пунктами, які аналогічного не мали.
|
Прангер, або стовп ганьби. Один з символів львівського правосуддя. |
Зрештою, Владиславом ІІІ було схвалено ще один документ, значення якого
для розвитку міста величезне. У 1444 році, який важливий для Львова
багатьма знаковими указами згаданого правителя, Владислав ІІІ підписав
розпорядження про володіння нерухомістю в межах міста. Діялося це у Буді
18 липня. Суть розпорядження зводилась до того, що усі духовні особи, а
також представники шляхетського стану повинні продати свої будинки і
нерухоме майно, якими володіли у Львові. При цьому, продати це варто
було особам, які підлягали міському праву. Робився даний крок заради
повернення маєтків і володінь під міську юрисдикцію.
|
Владислав ІІІ |
Як зазначалося у тексті даного розпорядження, король прагнув, аби місто
зміцнювалося і розвилося. Коли ж було зауважено, що спадщина, будинки та
нерухомість у межах міста концентрується в руках шляхтичів, а також
духовних осіб, цей процес вирішили зупинити. Аби дані володіння не
виводились із-під міської юрисдикції і місто не втрачало в силі.
Шляхтичам та духовенству на реалізацію даного указу надавався рік. При
цьому, у документі додатково наголошувалося, що перебування і
приналежність цих володінь саме місту, буде також сприяти їх кращому
стану збереження і догляду за ними.
|
Битва під Варною. Владислав ІІІ |
Не забули й того, що дане розпорядження і цей адресований Львову
привілей є не ситуативним і короткотривалим, а на “вічні часи” і знати
це належить “всім і кожному”. Канцеляристи Владислава ІІІ наголосили, що
такого принципу поводження з нерухомістю і майном “міщани і наше місто
Львів вічними часами” повинні дотримуватися. Цей закон у майбутньому і
дійсно став визначальним для благоустрою Львова. Також і тому, що крім
жителів і влади міста цьому “міцно і недоторкано” підкорялися й
наступники Владислава ІІІ на престолі Корони Польської, а потім Речі
Посполитої.
|
“Сандомирський рокош” (бунт шляхти, повстання проти короля), картина XVII століття |
Очевидно, що описаний стан речей і форма відносин у той час були
вигідні не лише місту, але і монархам. Місто, внаслідок існування
згаданих розпоряджень, розвивалося і збагачувалося, його жителі
почувалися гордо і самостійно. Король в лиці такого міста отримував
серйозну підтримку і опору – особливо у випадку потенційного
непорозуміння чи конфлікту зі шляхтичами, іншими опозиційними силами.
Євген ГУЛЮК