Ні для кого не є таємницею, що українці відіграли неабияку
роль у світовій історії і культурі. Взяти хоча б американський Голівуд,
який народився саме завдяки нашим емігрантам. Але українці відзначилися і
в інших галузях. От, хоча б чоловік, котрому вдалося отримати звання
адмірала, побачити півсвіту, розробити статут медико-санітарної служби
флоту, яким зараз користуються інші країни, і заснувати перший шпиталь
для воєнно-морських військ.
Українці у російському флоті завжди користувались популярністю за
свої заслуги. Не став винятком і Ярослав Окуневський – адмірал
воєнно-морських сил, щоправда австро-угорських.
Ярослав Окуневський |
Народився майбутній адмірал у 1860 році на Буковині. Батько його був
лікарем та священиком, а сім’я – відданою Україні: ще змалечку їх
навчали любити рідну землю. У їхньому домі неодноразово гостювали
видатні українські культурні діячі: Іван Франко, Леся Українка,
Олександр Олесь, Ольга Кобилянська… Напевно, все це вплинуло на долю
Ярослава і його сестер.
Коли він вступив до Коломийської гімназії, то на власному досвіді
відчув зневажливе ставлення поляків до українського народу, з яким йому
ще доведеться зустрітися на своєму життєвому шляху.
Теофіл Окуневський |
У 17-ти річному віці Ярослав вступив на медичний факультет до
Віденського університету. Доля склалася так, що у майбутньому йому
пощастило бути генеральним штабним лікарем австро-угорського флоту. Його
повноваження прирівнювалися до контр-адмірала. Але сталося це перш за
все завдяки наполегливості студента. Військове міністерство взяло під
опіку майбутнього лікаря, помітивши його успішність у навчанні. Йому
запропонували стипендію за умови, що він працюватиме певний час у
військово-морському флоті.
Сестри Окуневські з батьком |
Цікавий факт, у сім’ї Окуневських було 4 дітей і майже всі вони брали
участь у політичному та культурному житті країни. Сестра Ярослава,
Ольга, була талановитою піаністкою, навчалася у Миколи Лисенка.
Розповідають, що вона акомпанувала на концертах тієї самої Соломії
Крушельницької, з якою мала дружні стосунки. Наталія стала активісткою
жіночого руху на території Галичини. Теофіл був юристом, а згодом –
послом до Галицького сейму та австро-угорського парламенту. Софія
Окуневська-Морачевська, двоюрідна сестра нашого героя, стала першою
галичанкою, яка здобула вищу освіту і стала першою жінкою-лікарем в
Австро-Угорській імперії.
Софія Окуневська-Морачевська |
Ольга Окуневська |
Впродовж своєї воєнної кар’єри Окуневський не одноразово виконував
важливі завдання: подейкують, що попри обов’язки лікаря, йому частенько
доручали розвідницькі операції. Він відвідав багато країн Африки, Індії,
Середземномор’я і Близького Сходу. Був у Китаї, Гімалаях, на Цейлоні.
Відвідуючи чудернацькі краї у складі місій, Ярослав із захопленням
вивчав побут місцевих жителів, їхні традиції та звичаї, що потім
оформилися у нариси, публікації та книги.
За 30 років служби Ярослав отримав безліч нагород і не тільки
австро-угорських. Він став кавалером Ордена лицаря іспанської королеви,
кавалером Лицарського хреста Франца Йосифа, Ордена почесного легіону і
китайського ордена Подвійного Дракона. Окрім того, він був одним із двох
офіцерів, які отримали найвище звання флоту – генерал-майор морської
медичної служби. Досить непогано для вихідця з Галичини, погодьтеся :)
Нарис Ярослава Окуневського “Різдво” |
І повірте, він цього справді вартував. Він досконально володів
військовими та медичними знаннями, розбирався в навігації і географії,
володів англійською, французькою, італійською та німецькою.
Досить цікавими є написані Ярославом книги, зокрема “Листи з чужини”.
Серед написаного ним зустрічаються розповіді про те, як наші земляки
брали участь у бойових діях, про власні пригоди та подорожі у незвідані
для галичанина краї. Були там і нариси та фотографії, які друкувалися в
українських періодичних виданнях.
Однак військова слава та постійні подорожі не викорінили з його серця
любов до України. Будучи студентом, його обрали головою товариства “Січ”
у Відні. А коли він працював лікарем на флоті, постійно перераховував
кошти для будівництва і розвитку різноманітних українських закладів і
установ: “Рідної школи”, сирітських будинків, товариства “Просвіта”,
львівських та чернівецьких видань. Допомагав студентам з бідних сімей,
котрі хотіли здобути освіту. Ярослав і Теофіл придбали разом Народний
дім в Городенці, де могли розміститись українські організації.
Окуневський витратив чималу суму грошей для створення і підтримки
легіону січових стрільців. Коли було засновано ЗУНР 1918 року, Ярослав
сприяв створенню Першого гуцульського полку морської піхоти, яка в
основному складалась з колишніх австро-угорських моряків.
Ярослав Окуневський |
На цьому його служба Україні не закінчилась. У Відні він очолив медичну
місію ЗУНР і надіслав кілька вагонів медикаментів та необхідних речей
для української галицької армії. Повернувшись на батьківщину він
організував і очолив санітарну управу ЗУНР: у його повноваження входило
завідування всіма санітарними справами нової української держави. На той
час йому було 58 років. Він витратив значні суми на підтримку
української галицької армії з власної кишені, користуючись зв’язками,
надавав військовим матеріальну допомогу у вигляді медикаментів і
військово-медичного обладнання. Але незважаючи на всі намагання, молода
ЗУНР довго не протрималась.
Сім’я Ярослава Окуневського |
Коли Україну захопили поляки, він залишився тут. Хоча це був, напевно,
не легкий період в житті Ярослава: окрім того, що він болісно сприйняв
поразку українців, його жінка і доньки залишились в Австрії. Згодом
спілкування взагалі припинилося. І незважаючи на блискучу кар’єру,
Окуневський закінчив свій професійний шлях у городенківській лікарні,
яку збудували він, його брат та лікар Іван Ціпановський. Польща
відмовлялась виплачувати йому військову пенсію, через що талановитий
лікар доживав віку у бідності. Хоча продовжував по можливості
підтримувати громадські організації, допомагати сиротам, які бажали
навчатись, писав публікації на захист співвітчизників. Володимир
Дорошенко писав про нього “Д-р Ярослав Окуневський був справжнім
європейцем, незвичайно культурною і вихованою людиною. Завжди елеґантно,
із смаком одягнений, він був зразком джентельмена”.
Дружина Ярослава Окуневського, Отілія |
Доньки Ярослава Окуневського: Ольга і Дора |
Дуже шкода, що частенько пам’ять про таких людей стирається з історії,
наче їх і не було. Адже те, що його спроби побудувати щасливу українську
державу не увінчались успіхом ще не означає, що його намагання були
марними і він не заслуговує шани. Врешті-решт, він був цікавою людиною,
мандрівником і письменником, чиє життя варте того, аби про нього знали.
0 Коментар:
Дописати коментар