Лемберг, Leopolis, Леовіос, Ільбадір, або які назви мало наше місто

Пропонуємо Вашій увазі дослідження Ярослава Рудницького, щодо походження назви міста Лева, яке було надруковане у збірнику “Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”, виданому видавництвом “Червона калина” у Нью-Йорку в 1953 р.

Назва «Львів» та її походження

Про походження назви міста Львова не може бути ніяких сумнівів: вона звязана з іменем Данилового сина, князя Льва й належить, щодо своєї форми , до т.зв. назв присвійного типу, що їх багато в українському місцевому назовництві , пор. Харків (від річки Харків, а ця від особової назви: Харко-Харитон, Стефкова (від особової назви: Стефко-Степан), Ісаєво (від особової назви: Ісай-Ісая).  А теж і в особовому, пор. українські прізвища типу : Іванів, Кравців, Стахів, а теж: Драгоманов, Русов , Донцов, Зайцев і т.п.¹. Ці останні вказують на збереження старого «неіканого» стану в наростках – ов, -ев, відповідно до старої форми Львова: Львов. Коли наступив перехід цієї форми в «ікане» Львів –  точно не знаємо. В документах на старих мапах і ін. , подибуємо «неікану» форму «Львов»; Львів уперше в словниках виступає в 1886 році, а саме в першому томі «Малорусько-німецького словаря». Є. Желеховського. Що в живій народній мові вона існувала скоріш, про те не має сумніву.

Панорама Львова 1772 р. гравюра Франсуа Пернера

ЛЬВОВЪ ГОРОДЪ

Як присвійна назва Львів вяжеться з первісним: «Львовъ городъ» тобто «місто Львів». В старих актах стрічаємо напр. такі написання: на городъ на Львовъ (під роком 1283), із ХІV стол. ПСРЛ² ІІ 212; городъ Львовъ 1648, АЮЗР³ VІІІ 278, VІІІ 282; въ городҌ ЛьвовҌ 1648, АЮЗР VІІІ 282 і ін. Часом форма слова «город» мала книжний характер:  «град», напр. близу града Львова – 1654 , АЮЗР ХІV 326. Традиція цих форм перетривала й до наших днів, зокрема в святкових промовах, урочистих декляраціях, у поетичній мові й т.р. уживається зворотів «Львів-город», «город Льва» «Льва-город» і т.п.⁴. Ці форми мають на меті архаїзувати її й так навязувати до її старого походження, а теж до певних фактів, як напр. до історичних українських прав на це українське місто: пригадування князя Льва, сина короля Данила, для якого цей город був побудований.

ЛЬВОВЪ

«Львов город» виступає вже в найдавніших записах  і без другої складової частини, тобто без «город». Отак під роком 1259 читаємо в літописі: со Львова, пор ПСРЛ ІІ, 195; під 1261 Львовъ, там таки 198; въ ЛвовҌ під 1292, пор. А . Кримський: «Украинская грамматика», Москва 1908, стор. 420 м; та ін.

Панорама Львова, 1775

 ИЛЬВІВ

Українська назва «Львов город» побіч «Львов» – найстарша для столиці Галичини. Починаючи одначе з кінця ХІV стол. в українській мові появляється третя форма із зміною початкового «л» на «ил», пор. при., воєводҌ Илвовскомъ 1371, Кримський цит. праця, стор. 420 м; до Илвова 1407 АҐЗ⁵ VІІ, 2015 та ін. Ця форма збереглася до сьогодні в західньо-українських говорах. Знає її напр. цитований словник Желеховського: «Ильвів» читаємо в ньому на стор. 322. Правда, під впливом офіційної номенклятури що раз більше в народі перемагає форма «Львів». Щодо походження форми «Ильвів», то вона звязана з появою в українській мові т.зв. приставного «и» перед звуками «л» та «р», головно коли після них була півголосівка («єр» або «йор»), пор. «ильняний» замість «льняний», чи «иржа» замість «ржа».

Хоч у старих документах назви «Львов город» і «Львов» вживаються всуміш, то проте первіснішою, старшою треба визнати першу форму. Вказує на це те не тільки значення назви: «місто Лева-Льва», але й переклад цієї назви на латинську й німецьку , а дальше на французьку  й інші мови.

Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618

 LEOPOLIS

В польсько-латинських документах назва Львова виступає в відомій формі «Леополіс», чи скороченій «Леополь». Отак напр. під р. 1989 записано: civitas Leopoliensis, АҐЗ ІІІ, 85; під р. 1422 читаємо: Leopolis, АҐЗ ІХ, 33; під р. 1426: Leopoli et circa Leopolim ФҐЗ ІІІ, 191 та ін. Leopol зустрічається напр. на мапі Польщі Деліля з 1704 р. та ін. мапах. Ясна річ, що назва «Леопол (іс)», це латинський переклад (калька) українського «Львов город». Та цей переклад не виступає послідовно в старих латинських актах . Побіч нього подибуємо латинізовану форму українського «Львов», а саме «Львовія» (аналогічно до «Кіовія» для Києва), пор. напр. Livoviam 1351, Mon.⁶ ІІ, 885 х.

Дуже цікавий приклад латинського перекладу української форми «Львов город» подибуємо на Каталонській карті світу з р. 1375, а саме Ciutat de Leo, де словом «Ciutat» передано «город». Заслуговує на увагу теж окрема форма прикметникова civitas nostra Leona АҐЗ V, 24.

Інші латинські форми для Львова це: Leopolia, Leontopolis, Leone, Liova,  а теж Leo.

Панорама Львова Пернера, 1772 р.

LEMBERG

Коли йде про німецьку форму «Лемберґ» то вона на перший погляд досить дивна. Автор цих рядків присвятив цій формі окрему студію, надруковану в ХVІІ томі відомого ономастичного журналу Zeitschrift fuer Namenforschung під наголовком: «Zur slavisch-deutschen Ortsnamenkunde. Ukrainisches Lviv – deutsches Lemberg». В цій  студії виказано, що найстаршою німецькою формою був не «Лемберґ», а точний переклад українського «Львов город» – по німецьки Leonburg (так нпр. у р. 1387, 1390, 1409 і ін.). В наслідок фонетичних і сементичних змін почерез форми Lemburg (a), Lamburg (a), Lamberg, Lemberga назва Львова устійнилася в німецькій мові остаточно як Lemberg.

LWO’W

Даремно шукати в найстарших польських документах за формою «Lwo’w gro’d». Вони знають тільки Lwo’w, напр. під 1356, пор. АҐЗ ІІІ, 13 і ін. З одного боку в наслідок переваги латинському «Леополіс-у», з другого боку з уваги на вчасне засвоєння слова «miasto» замість «gro’d» польська мова не знає сполуки «Lwo’w gro’d» в найстарших документах. Стрічаємо за це сполуку miasto Lwo’w, напр. під р. 1649, АҐЗ ХХІV, 80 і ін., що свідчить про повний вплив українського «Львов» (чоловічого роду) й більш штучне, як органічне її сприймання. Коли б у польській мові було відчуття питомої старовинности цієї назви, ми мали б не miasto Lwo’w, а miasto Lwowе (середній рід). Правда, в пізніших часах, у ХІХІ стол. в польській літературі виникла ж форма «Львівгруд» вона одначе не відзеркалена в старих документах, має виразно штучний характер.

Панорама Львова, др. половина XVIII ст. (1929) Зиґмунда Розвадовського і Станіслава Яновського

ІНШІ НАЗВИ

Назва Львів у інших мовах дуже різноманітна. Греки вживали з кінцем ХІІІ ст. назви: Дітвон, Літвада; царгородський, александрійський і єрусалимський патріярх називали Львів «Леовіос», або «Леонтополіс»⁷.

У турецькій мові назва Львова була: «Ілі», «Ільбо», «Ілібот», «Ілібов», «Ільбадір», по-вірменськи Львів називався «Ілоф», по жидівськи «Лемберґ». Західньо-европейські мови перейняли або латинську форму, пор. напр. французьке «Леополь», або німецьку, пор. англійське «Лемберґ» . Новіші часи приносять – під російським офіційним впливом – у західних мовах (за вийнятком німецької) поворот до старої «неіканої»  форми «Львов». Крім цього поволі вдомашнюється тут і форма «Львів». Від українців на еміґрації залежатиме в великій мірі, чи ця нова форма Lviv, чи теж Lwiw, прийметься в загальне вживання.

А. Ланге “Панорама Львова”, ХІХ ст.

Коли робити підсумки з наведених угорі міркувань і відповідного  документального матеріялу, то треба ствердити ось що:

• Назва Львів у своїй первісній формі «Львов город» – це стара українська назва, що початками сягає половини ХІІІ стол.
• Українське «Львов город» було перекладене на латинське «Леополіс», грецьке «Леонтополіс», німецьке «Леонбурґ», що в основі визначає «місто Льва».
• Пізніша форма «Львов» (без «город») засвоїлася в українській мові поруч із «Львов город», а без другої складової частини в мовах польській, турецькій, вірменській.
• Західньо-европейські мови, напр. французька, англійська перейняли в основі латинську форму «Леополіс», чи німецьку «Лемберґ»; щойно в новіших часах помічається поворот до «Львова» в цих мовах.

Довідка:

Ярослав Рудницький (1910-1995) – відомий український мовознавець, славіст, науковий і громадський діяч, літературознаець та фольклорист. Президент Української вільної академії наук (1955–1969), голова Української наукової ради (з 1959, неодноразово), голова Товариства плекання української мови (1971—79; 1982—88), президент Української Могилянсько-Мазепинської Академії з 1978, голова Уряду Української Народної Республіки в екзилі (1980-1989). Заступник голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972).

Джерело: Старі Фотографії Львова